Difference between revisions of "File:S95714469.jpg"

Bird at the sign of radiation:

До 27 річниці Чорнобильської катастрофи - пам’ятаймо!

Image by ^[1]

Original filename: http://volschool5.ucoz.ru/_nw/0/95714469.jpg

Description

В ході експерименту в реакторі виникла нестандартна ситуація, яка призвела до розриву паропровідних контурів, з яких вивільнилась водяна пара, температура якої була близько 1000 градусів за Цельсієм. Вирвавшись назовні пароподібна вода вмить перетворилась в газ – Водень – Н2 та газ – Кисень – О2, а в цілому утворилась гримуча суміш, яка і вибухнула. Внаслідок вибуху був розгерметизований сам реактор (зірвана 20000 тонна кришка реактора), зруйнований дах машинного залу 4 енергоблоку, з викидом назовні ядерного палива та графіту. В подальшому реактор перейшов в неконтрольований режим роботи.

1986 рік... Весна... Чорнобиль... Неможливо забути ці дати, ці слова. 26 квітня стало чорною датою не лише для українського народу, а й для всього людства. У кожній людській душі той трагічний день відізвався тривожним зойком, відчуттям біди, невизначеності майбутнього...

Не всі знали тоді, що це за біда, які наслідки цієї катастрофи на нас чекають. Минають роки, і з’являються все нові і нові факти, що ще повніше відображають ті сумні та трагічні події. А для людей, котрі були в повній мірі або частково причетні до Чорнобильської катастрофи, це не просто факт, а тяжкі спомини, покалічена душа, тіло, життя... Драматизм цієї трагедії не піддається жодним порівнянням.

Уже на вечір 26 квітня вогнеборці ЧАЕС спец авіарейсом були доставлені в Москву, де у 6 московській клініці знайшли своє останнє пристанище. Це перші людські жертви, жертви Чорнобильської безвідповідальності, вседозволеності...

Важко навіть уявити, які наслідки могли б бути, якби герої Чорнобиля не ліквідували небезпеку, що на нас насувалась...

Серед усіх трагедій, які пережило людство, Чорнобильська катастрофа не має аналогів за масштабами рукотворного забруднення екологічної сфери, негативного впливу на здоров'я, психіку людей, їх соціальні, економічні і побутові умови життя.

О 1 год 23 хв 40 сек 26 квітня перший, а слідом за ним другий вибух зруйнували реактор, в якому знаходилось 200 т урану. Ланцюгова реакція ділення, яка виникла, відразу ж після вибуху зупинилась... Почався процес плавлення тепловиділяючих збірок і всіх елементів активної зони. Утворився багатокомпозиційний розплав металу, що й далі розігрівався, внаслідок ядерних реакцій. Розвитку обстановки у ще більш загрозливому напрямку сприяло те, що на тих ділянках зруйнованого реактору, котрі були доступні для попадання зовнішнього повітря з киснем і мали температуру 1200-1500оС, загорівся графіт. Всього графітове завантаження складало 1800 т. Після вибуху водню в реакторі залишилося близько 800 т графіту. Таким чином, створилась вкрай загрозлива ситуація, коли горіння графіту і виникнення під реактором потужної теплової колони утворили небачений в історії людства штучний радіаційний вулкан фантастичної сили. У перші години після аварії багато хто, мабуть, не усвідомлював, наскільки сильно зруйнований реактор і ведення робіт в зонах з високою радіацією персонал виконував без захисного одягу. Вогонь гасили до 5 години ранку... У середині четвертого блоку його вдалося загасити лише до 10 травня 1986 року, коли більша частина графіту згоріла.

Завжди мудра природа зі своїми самозахисними функціями на цей раз ніби втратила пильність, послабила свій імунітет. Потужні вітряні потоки, що утворилися саме в цей час у районі Чорнобиля, підхопили радіаційний циклон і він смертельним вихром пронісся над Україною, Білорусією, Литвою, Латвією, Польщею, Швецією, Норвегією, потім він погнав ядерні хмари в Німеччину, Нідерланди та Бельгію. Зловісні вибухи на 4-му реакторі посіяли атомну бурю і розкидали радіацію у різних напрямках і концентраціях.

Після попередньої оцінки військовими масштабів радіоактивного забруднення стало зрозуміло, що потрібно якнайшвидше проводити евакуацію міста Прип'ять, але вона була затримана і почалася лише 27 квітня 1986 року в 14:00. Щоб зменшити обсяг багажу, жителям сказали, що евакуація тимчасова (близько трьох днів). В результаті чого в 30 кілометровій зоні і досі є особисті речі місцевих ешканців.

Протягом 3 годин евакуація Прип'яті була майже повністю завершена. Було евакуйовано більше 44,5 тисяч чоловік в Іванківський та Поліський райони, близько 1000 виїхало до родичів та знайомих в інші області. В Прип'яті залишилося близько 5000 осіб, для проведення невідкладних робіт. Рівень радіації коливався від 30 до 2600 мкР/сек. На забрудненій радіонуклідами площі України спочатку було виділено три зони: • зона відчуження (рівень радіації по зовнішньому кордону 29 мР/год). Площа 982 км2. Вона охоплювала ЧАЕС, м. Прип'ять, Там проживало 62 852 людей; • зона відселення (20-5 мР/год). Її площа - 3320 км2, Тут проживало 33 562 людини; • зона жорстокого контролю (5-3 мР/год). Площа 1500 км2, Тут проживало 46 200 людей.

В надекстремальних умовах вступали в боротьбу з атомною трагедією десятки і сотні тисяч людей. Їх всіх пізніше стали називати «ліквідаторами». Ліквідатори працювали в небезпечній зоні позмінно: ті, хто набрав максимально допустиму дозу радіації, виїжджали, а на їх місце приїжджали інші. Основна частина робіт була виконана в 1986-87 роках, в них взяли участь приблизно 240 000 чоловік. Загальна кількість ліквідаторів за всі роки приблизно 600 000 чоловік.

Було зареєстровано 134 випадки гострої променевої хвороби серед людей, що виконували аварійні роботи на четвертому енергоблоці. У багатьох випадках променева хвороба ускладнювалася променевими опіками шкіри, викликаними β-випромінюванням. Радіаційний фон дуже впливає на організм людини, знижується імунітет і виникає ряд захворювань. Набагато збільшилися серцево-судинні захворювання, нервові хвороби, викликані стресами, пов'язаними з самим фактом переселення, втратою майна, онкологічні захворювання (рак щитовидної залози, збільшення випадків лейкемії). Після аварії на четвертому енергоблоці робота електростанції була припинена через небезпечну радіаційну обстановку. Проте вже в жовтні 1986 року, після масштабних робіт з дезактивації території і споруди «саркофага», перший та другий енергоблоки були знов уведені в дію, у грудні 1987 року відновлена робота третього.

У 1991 році на другому енергоблоці спалахнула пожежа, і в жовтні цього ж року реактор був повністю виведений з експлуатації. У грудні 1995 року був підписаний меморандум про взаєморозуміння між Урядом України і урядами країн «великої сімки» і Комісією Європейського Союзу, згідно якому почалася розробка програми повного закриття станції до 2000 року. 15 грудня 2000 року був назавжди зупинений реактор останнього, третього, енергоблока.

В результаті аварії з сільськогосподарського користування було виведено близько 5 млн. га земель, довкола АЕС створена 30-кілометрова зона відчуження, знищені і поховані (закопані важкою технікою) сотні дрібних населених пунктів.

У містах основна частина небезпечних речовин накопичувалася на рівних ділянках поверхні: дорогах, дахах... Під впливом вітру і дощів, а також в результаті діяльності людей, ступінь забруднення сильно знизився і зараз рівні радіації в більшості місць повернулися до фонових значень. У сільськогосподарських районах в перші місяці радіоактивні речовини осідали на листі рослин і на траві, тому зараженню піддавалися травоїдні тварини. Потім радіонукліди разом з дощем або опалим листям потрапили в ґрунт, і зараз вони потрапляють в сільськогосподарські рослини, в основному, через коріння. Рівні забруднення в сільськогосподарських районах значно знизилися, проте в деяких регіонах кількість цезію в молоці, ще може перевищувати допустимі значення. Це відноситься, наприклад, до Гомельської і Могильовської областей в Білорусі, Брянській області в Росії, Житомирській і Рівненській області в Україні.

Значному забрудненню піддалися ліси. Через те, що в лісовій екосистемі цезій постійно циркулює, а не виводиться з неї, рівні забруднення лісових продуктів, таких як гриби, ягоди і дичина, залишаються небезпечними. Надзвичайно цікавими для дослідників видаються випадки генетичних змін рослин, котрі зустрічаються доволі часто. Виявляються вони у змінах кольору та форм багатьох квітів та рослин, викривлені пагонів та багатократному видовженні голок ялин. Рівень забруднення річок і більшості озер в даний час низький. Проте в деяких озерах, в яких немає стоку, концентрація цезію у воді і рибі ще протягом десятиліть може становити небезпеку.

Катастрофа поставила свій слід і на тваринному світі, який виявився набагато серйознішим, ніж ураження рослин. В лісі всипаному викидом, було знищено більшість комах, які жили у верхньому сантиметрі ґрунту. Не раз було помічено тварин з лисими лапами й низами животів. Домашні ж тварини, яких кинули напризволяще згруповувалися в зграї та знищували одна одну чи слабших істот.

Для того, щоб швидко перевірити забруднення стронцієм ґрунту і водойм у конкретній місцевості вчені використовують шкарлупу яєць або ж черепашок молюсків в яких він накопичується. Хоча й на значних відстанях від ЧАЕС життя рослин і тварин протікає нормально, однак детальні дослідження свідчать, що більшість організмів містить у собі підвищені концентрації радіонуклідів.

Що ж до пернатих, то несподівано великим виявилося забруднення тіл водних птахів, котрі харчуючись у мулі, розносять радіонукліди далеко поза межі 30-кілометрової зони. Тому мисливцям було б бажано не забувати вимірювати активність впольованого.

Вода досить інтенсивно переносить радіонукліди, в той час, як вітрове перенесення майже відсутнє.

Для молодого покоління Чорнобиль є історичною датою, однією з багатьох, і вже давно перекритою іншими актуальними катастрофами. Чорнобиль з року в рік відсувається все на нижчу сходинку в переліку найважливіших медіа-подій. Здається, людство занадто швидко забуло про Чорнобильську катастрофу і знову готове «поставити» на атомну енергетику для забезпечення себе теплом та електрикою. І все-таки Чорнобильська катастрофа фундаментально відрізняється від усіх інших катастроф. Одразу ж після цунамі чи землетрусу починається відбудова, часто пов‘язана з модернізацією, розвитком та прогресом. Після такого роду катастроф знову починається майбутнє. Після ж Чорнобильської катастрофи ми не спостерігаємо таких відбудов, розвитку, прогресу, а тільки занепад в закритій зоні, що пильно охороняється. А майбутнє там стало неможливим на невизначений час.

Драматизм чорнобильської катастрофи не піддається ніякому виміру. Вона вважається найбільшим за всю історію ядерної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, опустошенню сільськогосподарських земель, населених пунктів так і за економічним збитком.

Як вирішувались чорнобильські проблеми, починаючи з 26 квітня 1986 року, розглянемо нижче:

Оперативний час – 24:00, 26 квітня 1986р.

М. Прип’ять. Територія ЧАЕС.

Місто Прип’ять в стані нічного сну. Чергова зміна на 4 енергоблоці продовжує роботи по плану експерименту. Реактор виходить з-під контролю. Вмикається кнопка А3-5 (автоматичний захист). Стержні-поглиначі ланцюгової реакції пішли в активну зону. Раптово, почався неконтрольований розгін потужності реактора, який за 5 сек. вийшов у аварійний режим і досягнув критичних розмірів. Можливість подібного проектом реактора не передбачалось. За мить він вибухнув. Це сталось о 01год 23хв 43сек 26 квітня 1986 року.

Робоча зміна ввійшла в стан паніки. Вибух, а за ним пожежа, створили умови невизначеності, паралізована вся система управління. Кожен почав діяти на свій розсуд.

Система загальної тривоги не ввімкнули. Про аварію населення не сповістили. Цивільна оборона станції згідно своїх розрахунків задіяна не була. Інформація про аварію по лінії цивільної оборони за незрозумілими причинами до центральних її штабів була затримана керівництвом станції. Своєчасні міри по організації виконання заходів та планів по лінії цивільної оборони в екстремальних умовах задіяно не було. В цьому напрямку було оголошено начальником цивільної оборони Брюхановим командно-штабні навчання. Радіаційна розвідка, як передбачено в подібних випадках, організована не була, велась стихійно з ініціативи начальника штабу цивільної оборони станції Воробйовим С.С. та головним дозиметристом паном Красножоном, але дані розвідки керівництвом не сприймались. Керівництвом станції не виконано розпорядження Міністерства охорони здоров’я СРСР №4-3848 від 21.09.1983 року. Яким вводилось в обов’язок директора ЧАЕС в разі досягнення рівня радіації 200 рентген/год і більше приймати рішення на евакуацію населення та організацію практичного його виконання, з послідуючою доповіддю у відповідні державні та партійні структури. Внаслідок цього, персонал станції та населення прилеглих районів отримало радіаційне зараження.

На ранок 26 квітня 1986 року усі види зв’язку з районом аварії були відключені керівництвом КГБ. Будь-яка інформація про аварію на ЧАЕС заборонена. До керівництва країни наслідки аварії доводились в суттєво зменшених розмірах. А в окремих випадках – в сотні, чи навіть тисячі разів.

Оперативний час – 3:00, 26 квітня 1986 р.

Київський полк цивільної оборони.

Черговий по полку по системі зв’язку отримує спец сигнал на збір в терміновому порядку мобільного спец загону (загін за призначенням безпосередньо виконував необхідні заходи на ЧАЕС в разі виникнення на ній нестандартних ситуацій). О 4:00 мобзагін вибув з місця розташування у напрямку ЧАЕС.

Москва. Ранок 26 квітня 1986 року.

Першу інформацію про аварію на Чорнобильській АЕС голова ради міністрів Рижков М.І. отримав від міністра енергетики Майорець А.І. вранці 26 квітня 1986 року. Як стало відомо о 01год 23хв на четвертому енергоблоці ЧАЕС виник потужний вибух, після чого почалась пожежа. На панелі кодових сигналів зі станції висвітились цифри «1, 2, 3, 4», які визначали усі види небезпеки: ядерну, радіаційну, пожежну, вибухову, наслідки яких визначити було неможливо. Об 11 годині ранку постанова про утворення урядової комісії була підписана. Головою комісії був призначений заступник голови Ради Міністрів СРСР Борис Євдокимович Щербина. До складу комісії увійшли вчені-атомщики, реакторщики, хіміки та інші фахівці, а саме Легасов В.А., Пикалов В.К., Ахромеев С.Ф., Силаев, Воронін, Маслюков, Гусев, Ведерников, Толстих, з українського боку – Масол, Мостовий та інші. Водночас, рівно на другий день була утворена оперативна група Політбюро, на чолі з головою Ради Міністрів Рижковим М.І., які взяли на себе весь контроль за ситуацією.

Місто Прип’ять. День 26.04.1986

10:00 26.04.1986р. Прибув мобільний загін київського полку цивільної оборони, який приступив до виконання своїх обов’язків. Першочерговою задачею для мобільного загону, визначеного головою прип’ятьського міськвиконкому Волошко В.П. була:

- Ведення радіаційної розвідки на самій ЧАЕС, в м. Прип’ять та в районах, безпосередньо межуючи зі станцією.

- Визначити напрямок розповсюдження радіоактивного забруднення по своєму сліду

- Проведення дезактивації вулиць м. Прип’ять усіма наявними засобами мобзагону.

Для виконання поставлених задач, м. Прип’ять було поділено на 5 мікрорайонів та виділено 5 машин РХР, по одній у кожний район. Один екіпаж БРДМРХ на територію самої станції.

Перші розвідувальні дані показали:

Забруднення території мало вогнищевий характер.

Рівні радіаційного забруднення виявлені в розмірах від 0, 35 мілірентген на годину до 1,5 рентгена. На окремих ділянках і більше.

Напрямок розповсюдження попередньо на північний захід.

На самій станції в районі їдальні рівень сягав 2080рентген за годину.

Вогнищеве радіаційне забруднення місцевості дає можливість оцінити, що в реакторі має місце не ядерний вибух.

Місто Прип’ять. Вечір 26.ради 04.1986 р.

Урядова комісія прибула в Чорнобиль близько восьмої години вечора. Наступна інформація була: «…во время нештатного испытания турбоагрегата на четвертом блоке АЭС последовательно произошли два взрыва. Реакторное помещение разрушено, несколько сот человек получили лучевой удар. Двое погибли, радиационная обстановка сложная и пока до конца неясная. Очевидно, что без военных не обойтись. Срочно нужны вертолеты, лучше тяжелые, нужны химические войска, и поскорей… Комиссия обнаружила полностью деморализованное руководство станции и с этого часа все управление работами взяла на себя…» (Н.И. Рыжков «Десять лет великих потрясений», стр. 165)

Члени урядової комісії почали знайомство з обстановкою, її вивченням та усвідомленням, уточненням отриманих доповідей, визначенням першочергових заходів для локалізації аварії. Близько опівночі, фахівцями по напрямках були підготовлені попередні висновки та намічені пропозиції для обговорення на черговому засіданні комісії.

Особливу увагу голова комісії приділяв готовності формувань цивільної оборони до дій в екстремальних умовах та можливості їх використання. На превеликий жаль, уся система цивільної оборони була паралізована, до дій по локалізації аварії не готова повністю з повною втратою управління не тільки об’єкта, міста, району, а навіть обласного та республіканського рівня. Свою оцінку діям цивільної оборони висловив голова Ради Міністрів СРСР Рижков М.І. у своїй книзі «Десять лет великих потрясе ний». На сторінці 196 сказав: «…Столь же бездарно «прокололась» и наша прославленная гражданская оборона. Ненужным оказались все эти пресловутые занятия с примеркой противогазов и разглядыванием плохо нарисованных плакатов. Верно сказано: гладко было на бумаге…В теории наши «геошники» куда как заматерили, а в реальности выгоняли на зараженные улицы поливомоечные машины – щетками пыль скрести.»

Ні один із керівників цивільної оборони, ні ЧАЕС Брюханов В.П., ні м. Прип’ять Волошко В.П., ні Київської області Плющ І.С., ні начальник штабу ЦО України генерал М. Бондарчук не могли надати хоч будь-яку інформацію про готовність своїх формувань до дій. В такому стані знаходились і їхні штаби. Подібне підтвердилось на практиці при організації наступу на реактор 27 та 28 квітня 1986р. Темпи наступу були настільки недостатніми, що змусили урядову комісію задуматись над подальшою співпрацею з цивільною обороною.

На ранковому засіданні Урядової Комісії 27.04.1986р. були визначені та затверджені першочергові заходи, визначені сили та засоби на їх виконання.

За пропозицією академіка Легасова В.А. було визначено спосіб локалізації аварії. «Реактор з повітря, використовуючи гелікоптери засипати сипучими матеріалами з добавкою свинцю, бору, доломіту. Скинуті градієнти під дією високої температури утворять захисну плівку, яка у свою чергу зменшить викиди радіоактивного бруду в атмосферу.»

Перші спроби засипки реактора розпочались з 27 квітня 1986р. з використанням контейнерів, які розкривались, але успіху не мали. Сипуча маса, з висоти 200 метрів, попадаючи в гарячу струю з реактора викидалась у зворотному напрямку, змішавшись з радіоактивними елементами в подальшому осідала на поверхні ґрунту, забруднюючи її та залишаючи радіоактивний слід за напрямком вітру. Виникла необхідність зміни способу бомбардування реактора. В зв’язку з цим, було запропоновано використовувати для цієї цілі вантажні парашути. Сипучі матеріали (градієнти), попередньо затарені у мішки, в подальшому укладались в куполи парашутів в кількості, що відповідала можливостям відповідного гелікоптера. Формувалась так звана «парашутна лялька». Лялька чіплялась за спец гак гелікоптера і останнім доставлялась до реактора і автоматично скидалась в нього з 200 метрової висоти з завислого положення.

Визначений спосіб був простий у виконанні, але надзвичайно складний в організації. Складність полягала в тому, що людські ресурси потрібно використовувати на місцевості з високими рівнями радіації. А це вимагає відповідного підходу.

Коли затарювання мішків градієнтами можна організувати в кар’єрах на місцевості, попередньо дезактивувавши її, то вже завантажування гелікоптерів, де рівні радіації вимірюються не мілірентгенами, а десятками рентген на годину, відповідно і перебування людей на майданчиках завантаження обмежується кількома годинами. З цією метою виникає необхідність частої зміни (один раз за 4 год) складу виконавців, що у свою чергу вимагає наявності великої кількості людських ресурсів, а коли до цього ще додати необхідність їхньої підготовки до дій, великого об’єму та терміновості, в умовах повної втрати управління в даному регіоні – задача надзвичайно складна. З іншого боку, невиконання або затримка в виконанні може призвести до величезних втрат для усього Європейського суспільства.

28 квітня 1986 року розпочався наступ на реактор з застосуванням вантажних парашутів та мішків з сипучими градієнтами. В ньому приймали участь місцеві жителі, яких можна було тільки задіяти. Місцеві органи влади зробили все можливе, щоб залучити максимально можливу кількість людей.

Було організовано три вантажні майданчики, в районі Копачів, Лельова, Чистоголовки, на яких завантажувались гелікоптери та організовано кілька кар’єрів, де заповнювались мішки. Один кар’єр в районі хлібозаводу у м. Чорнобиль та два на кордоні Копачів та Читаголовки.

В організації цих заходів активну участь приймали перший секретар Чорнобильського РК КПУ Амелькін Анатолій Микитович, перший секретар Чорнобильського райкому комсомолу Репіленко Василь Миколайович.

На жаль, в організації цих робіт рівно через один день виникли такі умови, які потягнули за собою відмову населення в завантаженні гелікоптерів. Виною цього виявились дозиметристи, що заміряли рівень радіації на майданчиках завантаження. Вони виявились надзвичайно високими і люди відмовлялись від роботи на даній місцевості.

Виникла нерозв’язна проблема, яку можна було вирішити введенням надзвичайного положення, що дозволяло використовувати людські ресурси.

Урядова комісія, оцінивши результати наступу на реактор першого дня, дійшла висновку, що з такими темпами аварія буде локалізуватись дуже довго. Що потягне за собою небажані наслідки.

Було прийнято рішення залучити до цієї цілі збройні сили. З цією метою були розподілені повноваження у наступному порядку: уся територія навколо ЧАЕС розподілена на три сектори, які підпорядковані воєнним округам:

1-ий сектор – за Білоруським ВО

2-ий сектор – за Київським ВО

3-тій сектор за Прикарпатським ВО.

Локалізацію аварії поручено сектору №2 – за який відповідає командувач КрКВО. На цивільну оборону Київської області положено повне забезпечення мішків з сипучими градієнтами на погрузочні майданчики. Завантаження гелікоптерів забезпечити військовими підрозділами округу. Якщо брати по великому рахунку, то усе зрозуміло. Є об’єкт , є засоби, є наявні сили – плануй, забезпечуй та виконуй. От тільки існуюча система державного устрою дає можливість застосування вседозволеності. В даному випадку кожен посадовець, кожен керівник думає по-своєму. Чітко усвідомивши, що кожну справу легше виконувати чужими руками, в даному випадку – простіше не використовувати наявні підрозділи, а замінити їх резервістами, яких призвати як би на навчальні збори. От тільки чому навчати? Об’єм та специфіка завдань більш відноситься до цивільної оборони, і аж ніяк не до штатних армійських задач. Більш того, якщо під цей "шумок" сформувати підрозділ (спец команду) для виконання цілеспрямованого завдання (завантаження гелікоптерів), в даному випадку – з стовідсотковою загрозою для життя, при цьому не відображати ні в якому юридично-правовому документі, то і відповідальності ніякої з них. Наслідки поглине стихія.

В такий спосіб і була сформована погрузочна команда для завантаження гелікоптерів під умовною назвою 731 окремий батальйон спеціального захисту (в/ч п.п. 50937). Умовною назвою вона була для офіційних джерел військового відомства, а для «бійців» цього батальйону, в їхній уяві, була правдивою.

Об’явлене «воєнне положення» для офіційних джерел мало умовний характер, а для бійців – справжній, нічим не прикритий, з жорсткими умовами, повною відповідальністю за виконання поставленої задачі. Кожному бійцю вищезгаданої команди (731 ОБСЗ в/ч п.п. 50937) в «зрозумілій формі» було об’явлено « за невыпонение поставленных задач будете отвечать по Законам Военного Времени».Ці слова були виказані начальником з полковничими погонами на плечах 29 квітня 1986 року усьому особовому складу, що знаходився в строю у селищі Лелів, Чорнобильського району.

До подібних дій керівництво змусили обставини, що виникли на 28 квітня 1986 року в Чорнобильському регіоні.

Виходячи з цього, Урядовою комісією було прийняте рішення залучити для цієї цілі наявні війська Київського військового округу, на що були віддані відповідні розпорядження.

Для уникнення відповідальності ні одного офіційного, юридично-правового документа відносно сформованого 731 ОБСЗ (в/ч п.п. 50937) оформлено не було. В даному випадку була задіяна системна поширено-існуюча форма під назвою «авось пронесе».

Далі вважаю за потрібне зупинитись на деяких аспектах Чорнобильської трагедії. Забігаючи наперед, хочу відмітити деякі дії окремих структур Держави в період аварії, після аварійний період при ліквідації наслідків та в повсякденному житті сучасності. Вказані три етапи різні по термінах виконання, важливості, небезпечності при діях, об’єму виконання, важливості при участі. Найнебезпечнішим етапом вважається перший етап – етап аварії, визначений проміжком часу з моменту аварії 1ч 23’ 43” 26.04.1986 р. по 06.05.1986 р., коли реактор суттєво зменшив викидати в повітря радіоактивний бруд. Цей період показав, що не надто активно вступав у двобій з реактором наявний людський контингент, котрий мав безпосереднє відношення до атомної станції та атомної енергетики. Ці люди розуміли що до наслідків радіоактивного опромінювання, тому при першій можливості розбіглися, кинувши своє дітище на призволящє (маю на увазі переважну більшість станционщиків). Ні одне формування цивільної оборони не спрацювало.

Насправді головний тягар першого етапу, етапу локалізації аварії, винесли на своїх плечах екіпажі гелікоптерів та бійці 731 ОБСЗ (в/ч п.п. 50937), котрі за сім діб завантажили та скинули в зруйнований реактор більше 5000 тон градієнтів у мішках, в наслідок чого утворився захисний шар, котрий призупинив викиди радіоактивного бруду в атмосферу.[1] З цього моменту Чорнобильська катастрофа для країн Європи тимчасово перестала нести небезпеку. Настав час для загальної оцінки наслідків аварії та визначення заходів по їх ліквідації. В одно час на порядок денний некерований реактор почав виносити загрозу повторного вибуху термоядерного характеру. Висока температура з його активної зони весь попередній час викидалась в повітря, реактор «дихав». Вся система охолодження була зруйнована вибухом. З утворенням захисного шару «дихання» реактора призупинилось, внаслідок чого почався швидкий підйом температури всередині нього. К кінцю дня 7 травня 1986 року досягла відмітки 2400° С. Розпочався процес прогорання бетонного днища реактора, котрий досягав 1.5 м на добу. Виникла небезпека підйому температури до критичної 2773°С, при якій розпочинається термоядерна ланцюгова реакція, а в разі прогорання бетонного днища реактора, критична температура викличе термоядерний вибух в ґрунтових водах . за оцінкою академіка Легасова, вибух знищить в мить усе живе в радіусі 500 км. Одночасно може загинути 35-40 мільйонів людей.

Постало питання – як попередити загрозу та не допустити термоядерного вибуху? Вихід один – терміново знизити температуру в реакторі, та не допустити прогорання бетонної плити, що відокремлювала сам реактор від барбатора. Було прийнято рішення температуру в реакторі знизити з застосуванням рідкого азоту, закачавши його в систему охолодження, попередньо вивільнивши її та барбатор від води. Щоб збільшити товщину бетонного дна реактора планувалось закачати бетон у вивільнений об'єм (барбатор). Як проходив цей процес, хто ці герої-смільчаки окрема тема... Але внаслідок проведених заходів, станом на 9 травня 1986 р. температура в реакторі була знижена, небезпека ліквідована, ядерна стихія відступила. З цього часу почався новий, третій етап Чорнобиля, етап будівництва укриття та ліквідації наслідків глобальної катастрофи.

References